СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО — система самодіяльних об’єднань громадян України, створених із метою відродження традиційних козацьких цінностей (з урахуванням реалій сьогодення) як фундаменту розбудови незалежної Української держави. Відродження українського козацтва почалося в умовах демократизації суспільного життя в Україні. У 1990 в Запоріжжі було оголошено про намір утворити самодіяльне громадське об’єднання – Запорізьке козацьке товариство «Запорозька Січ». Серед ініціаторів його створення були члени правління Запорізького обласного товариства української мови імені Т. Г. Шевченка В. А. Чабаненко, Т. Г. Шевченко, Д. І. Симоненко, В. Ф. Тимчина та інші ентузіасти. 14.10.1990 в день Покрови Пречистої Богородиці (свято, особливо шановане серед козаків) ініціативна група просвітян зібралася на о. Хортиці і провела реєстрацію всіх, хто бажав стати козаками. Зареєструвалося протягом дня до 300 чол. 8.12.1990 відбулася Установча велика козацька рада усіх зареєстрованих, на якій члени новоствореної козацької організації склали козацьку присягу і обрали керівництво. Отаманом став В. Мельник, у свій час військовий лікар, капітан медичної служби. Рішенням Запорізького облвиконкому від 9.1.1991 Запорозьке козацьке товариство «Запорозька Січ» було зареєстроване. На цей час у його складі було 4 підрозділи (курені) – по одному в 4 районах м. Запоріжжя. Створення козацьких об’єднань відбувалася в усіх регіонах України.

Козацьке товариство «Карпатська Січ» виникло у Львові, «Прикарпатська Січ» – в Івано-Франківську, «Буковинська Січ» – у Чернівцях, «Волинська Січ» – у Луцьку, «Поліська Січ» – у Житомирі, Донецьке козацьке земляцтво, Донецький курінь, «Кальміуська паланка» – у Донецьку, Київське козацьке товариство у столиці, «Закарпатська Січ» – в Ужгороді та ін. Новостворені козацькі об’єднання брали активну участь у всенародному святкуванні 500-річчя Українського козацтва, організованому національно-демократичними силами України, в інших масових громадсько-політичних акціях 1990–91, палко вітали проголошення незалежності України. У такій атмосфері відбувалася подальша розбудова С. у. к., консолідація його сил. Закономірним наслідком стало об’єднання регіональних козацьких структур у загальноукраїнську організацію – Українське козацтво (УК). Це відбулося 14.10.1991 у Києві на Всеукраїнській установчій козацькій раді. Першим гетьманом УК став В. Чорновіл, відомий діяч українського національно-демократичного руху, депутат Верховної Ради України з 1990. 17.3.1992 Міністерство юстиції зареєструвало Статут УК. Після цього пішов швидкий процес створення козацьких підрозділів не тільки в обласних центрах, а й у містах і районах областей України. У Запорізькій обл., наприклад, козацькі підрозділи утворилися у Гуляйполі, Василівці, Енергодарі, Оріхові, Мелітополі, Токмаці, селищі Балабиному та деяких інших населених пунктах.

У червні 1996 Запорізьке козацьке товариство «Запорозька Січ» було перейменоване у Запорозьке Військо Низове «Запорозька Січ», яке на поч. 2000 мало 16 підрозділів і нараховувало біля 850 козаків. Чисельний ріст та організаційне зміцнення козацтва відбувалося і в інших регіонах України. Активну роль у цьому відіграв В. Мулява, гетьман УК в 1992–98, генерал-майор Збройних Сил України. У жовтні 1998 гетьманом УК було обрано генерала І. Біласа, народного депутата України. Конструктивний державотворчий характер діяльності УК був підтриманий державою. Президент України Л. М. Кравчук 4.1.1995 підписав Указ «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва». Цей Указ відкрив нові перспективи розвитку козацтва. Особливо успішно скористалися ними на Івано-Франківщині, Тернопільщині, на Буковині, а також у Донбасі, де козаки стали помітним фактором суспільно-політичного, культурного і навіть економічного життя. На Запоріжжі успішно діє школа козацьких бойових мистецтв «Спас», започаткована ще у 1993. Збагачення форм діяльності УК вимагало внесення змін до його статуту. 7.8.1996 Міністерство юстиції України затвердило статут Українського козацтва у новій редакції. Українське козацтво стало «міжнародною добровільною, незалежною, добродійною всеукраїнською оборонно-спортивною, національно-патріотичною організацією». С. у. к. оголошується наступником «без винятку всіх історичних гілок українського козацтва, які стояли на державницьких, самостійницьких засадах відновлення незалежності та розбудови України, у тому числі і Війська Запорозького: як Низового, так і Гетьманського». За різними оцінками, в УК на поч. 2000 нараховувалося від 150 до 160 тис. чол. Свідченням зрослого авторитету Українського козацтва було установлення згідно з Указом Президента України від 7.8.1999 Дня Українського козацтва, який запропоновано відзначати щороку 14.10 – в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. Іншим Указом Президента України від 22.12.1999 було утворено Координаційну раду з питань розвитку козацтва при Президенті України. На Координаційну раду покладено завдання вносити пропозиції щодо формування державної політики у галузі відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, сприяти укомплектуванню окремих підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань призовниками, які є членами козацьких організацій, ініціювати розробку програм житлового будівництва, організації козацьких селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських кооперативів, садівничих товариств, промислів тощо. Головою Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва було призначено гетьмана Українського козацтва І. Біласа.

Гостра політична боротьба, яка відбувається в Україні після проголошення незалежності, відбилася і на становищі Українського козацтва. Частина козацької старшини «Запорозької Січі» не сприйняла національно-демократичних засад відродження козацтва і була звинувачена більшістю в антиукраїнських діях. У відповідь, спираючись на підтримку деяких місцевих державних і господарських структур, вони створили альтернативне Українському козацтву Козацьке військо запорозьке низове (КВЗН). Козацька рада альтернативного козацтва, сформованого на базі охоронного приватного підрозділу на чолі з О. Панченком, відбулася з участю представників російського козацтва (Дону, Кубані, Уралу, Москви, Оренбурга) і духовенства Московської патріархії на о. Хортиці у вересні 1994. Управління юстиції Запорізької області зареєструвало КВЗН та статут цієї організації. Генеральна канцелярія Українського козацтва оцінила це рішення як незаконне. До КВЗН приєдналися козацькі підрозділи Півдня та Сходу України. Було оголошено про створення Союзу козаків України, але це об’єднання не було офіційно зареєстроване.

Між двома козацькими об’єднаннями України склалися напружені стосунки, зумовлені різним баченням розв’язання соціально-культурних і політичних проблем сучасної України. Так, Українське козацтво беззастережно визнає українську мову конституційно-державною, тоді як КВЗН вважає державну мову необов’язковою, а «Кримський козачий союз» взагалі оголосив своєю мовою російську. Українське козацтво стоїть на позиціях підтримки Української православної церкви Київського патріархату, тоді як КВЗН орієнтується на Українську православну церкву Московського патріархату, а Київський патріархат вважає неканонічним. Українське козацтво орієнтується на політичний центр і праві сили України, КВЗН підтримує лівих і знаходить у їх середовищі підтримку. Українське козацтво вважає себе невід’ємною частиною українського народу і прагне діяти на теренах всієї України, тоді як КВЗН добивається виділення козацтва в окрему групу з наданням певних привілеїв, а у майбутньому – за злиття в єдину спільноту з російським козацтвом.