Неодмінним атрибутом запорізького козака, крім "шаблюки" (шаблі) і "ратища" (Піки), була також "люлька" (трубка). Народні "парсуни" (Портрети) завжди зображують козаків з трубкою: на коні чи в поході, або сидячи з кобзою - а люлька завжди в зубах. У відомій українській народній пісні "Ой, на горі женці жнуть" гетьману Петру Сагайдачному навіть приписують такі слова:
"Мені з
жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозi знадобиться."
Особливу любов до трубки і тютюнового зілля січовиків відзначають всі сучасники та історики Запорізького Коша. Ось, наприклад, як це описує Яворницький: "У вільний відпоходів час запорізькі козаки любили, лежачи на животах, побалагурити, послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки, так звані "носогрійкі" або люльки-бурунькі, і попихкуючи з них димком. Люлька для козака перша справа: запорожець принесе на Великдень паску з церкви, поставить її на стіл, а сам мерщій за трубку: "А, ну-ка, синку, берiться за люльки, нехай паска постоє, а поросята кат НЕ візьме", - жартівливо говорять про запорізьких козаків їхні нащадки. Люлька для запорожця - рідна сестра, люба подруга його: він як сів на коня, одразу ж запалив люльку та так верст шість, а то й більше, все смалить і смалить і з рота її не випускає ... ". Коротка козача люлька-"бурулька" або, правильніше, "бурунька" (від татарського слова burun - ніс), що, фактично, те ж саме, що й "Носогрійка" - річ непроста. Багато їх збереглося по музеях і приватних колекціях запорізьких старожитностей, що дозволяє відновити їх історичний вигляд. Будь-який завзятий курець скаже, що букет тютюну значно змінюється в залежності від того, з якої породи вирізана трубка. Українські селяни здавна вирізали собі люльки тільки з особливих порід дерев - перш за все з вишні, а також із груші, липи і Вереса. За народним повір'ям, у жодному разі не можна було різати люльки з осики - проклятого дерева, на якому Юда повісився. Не можна було різати трубки з дуба - дерева, священного для всіх слов'ян. Практично не різали трубки з хвойних порід - сосни і їли, оскільки їх смолистий запах геть заглушав аромат самого тютюну. Однак люлька запорізька, як видно зі збережених примірників, у давнину була зовсім не цельнодеревянному - а представляла собою досить складну конструкцію, значно відрізняється від сучасних сувенірних зразків.
"Чашка"
трубки найчастіше ліпилася з глини і обпікалася на вогні, проте збереглося багато зразків "чашок", виточених з вулканічного туфу або інших, переважно м'яких гірських порід. За зовнішнім ободу "чашки" нерідко наносилися сакральні візерунки - т.зв. "Карбо", що мали також місце на кобзі-бандурах, тростини-насеках і посохах-Костур. І вже тільки в саму чашу трубки вставлялася "втулка", виточена з дерева (Вишні, липи або груші). "Чубук" виготовлявся також нерідко дерев'яним, з клена. Але найчастіше матеріалом для Чубука служив порожнистий всередині "Очерет" (очерет), яким зарості на сотні верст дніпровські плавні. Такі Чубуки практично ніколи не чистили - і коли в чубук накопичувалися смоли, його просто викидали, змінюючи на новий, благо матеріал для нього завжди був під рукою.
А ось що пишуть дослідники про курильні трубки з іншого регіону України:
"Трубки як об'єкт народного мистецтва зберігаються ще до сих пір на Гуцульщині, там вони виготовляються з мосяжной і мельхіорової бляхи, зрідка зустрічаються і відлиті люльки. Цікавим зразком є трубка-"Путилівка", яка виготовляється в селі Путілі Черновецького повіту. Місце з'єднання кришки з трубкою іноді прикрашено плоским гребенем або вінчиком. Віночки зазвичай закінчуються головкою птиці або коника. Кришки трубки також бувають з прикрасою, зробленим з вузенького паска бляхи "Кучер", виготовленими дуже майстерно.
Крім самої люльки, січовики з особливими почуттями ставилися і до інших трубкові атрибутам - т.з. "Причандалля". До них, перш за все, відносилися кисети-"капшук" для зберігання тютюну, нерідко майстерно вишиті матерями або нареченим козаків, а також сталеві "кресала" для добування вогню, часто викувані у формі стилізованих тварин - вовків, коней, птахів і змій. А деяким "причандалля" запорожці, тільки з ним притаманним почуттям гумору, дали дуже колоритні назви - "Затичка" (щоб забивати тютюн в трубку) і "протичка" (щоб прочищати її); вони виготовлялися з металу, а в давнину з кістки або рогу, і також багато прикрашалися орнаментом. Люльку та супутні їй "Причандалля" запорожець носив частіше всього або у своєму широчезному поясі, використовуючи його замість кишень, або в накладному мішку-"гамане", кріпиться також до пояса.
шапки-"бирки".
Крім трубки як предмета особистого вжитку запорожці знали й трубки як предмет ритуальний, що використовується для колективних дій:
"У запорожців крім того, що кожен козак мав у себе люльку, а то була ще "Обчеська" люлька, дуже великих розмірів, обсаджена намистом, дорогоцінним камінням, різними бляшками,, іноді списана написами на кшталт "козацька люлька - добра думка ", і з такою люльки потягувала ціле суспільство або збори, коли обдумував яке-небудь підприємство або замишляє кого-небудь похід ... ". Згадані істориком великі розміри "обчеськой" люльки відносяться перш за все не стільки до чашки трубки, скільки до довжини самого Чубука - такі трубки з довгими чубуком були ще в ходу в чорноморців, де і були відображені вже в 19ст. на фотографіях і малюнках дослідників кубанської козацької старовини.
Куріння трубки в Україні в середовищі козацтва стало вважатися чи не символом молодецтва, а "Добра люлька" була поставлена в один ряд нарівні з "ясної
зброю "-" білим ", або, як кажуть нині, холодною зброєю. Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не захотів, щоб його
люлька ворогові дісталася. Однак разом з курінням трубки використовували і нюхання тютюну:
"Люльки, однак, не виключали і вживання нюхальний ріжків: нюхарі були переважно старі діди, які, уникаючи занадто великий витрати часу близько люльки, воліли їй ріжок з тютюном: "Поки Її наложеш, поки Її запаліш, поки Її накрієш та поки Її насмокчешся, єретічої душі, а то смікдьорг! Утер носа та ї готовий! .. "А деякі вживали і те, й інше:" Люлька душу услаждає, а ріжок мозок прочіщає "..." (див. Яворницький, там же).
"Курії" і "Нюхарі" деколи нерідко добродушно насміхалися один над одним. Головним приводом для глузувань над "нюхарямі" була неохайність останніх - на одязі часто бували видно залишки нюхального тютюну. Однак "Нюхарі", наприклад, Старобільського повіту весело відповідали, що хто нюхає і не втирається - той і не грішить зовсім: з нього сміються люди і засуджують його, а тим самим беруть його гріх на себе. А в Білгородському повіті розповідали легенду, що на нюхання тютюну благословила сама Пресвята Богородиця, за допомогою нюхального тютюну позбавить від головного болю.
Найбільш повне збори легенд і переказів про походження тютюну та куріння ми знаходимо у відомого українського етнографа кінця 19ст. Георгія Булашева. Згідно з цими народними переказами, український народ бачив у курінні підступи бесовщіни, як, наприклад, розповідали селяни Чернігівського повіту:
"... Коли Бог розгнівався на чортів і почав їх скидати з неба, то один чорт летів-летів так і напоровся ... на Суховерхів дуб. Висів чорт на ньому до тих пір, поки почала з нього потерть сипатися. Стала падати потерть на землю, а з тієї потерть почала рости тютюнова розсада. Люди стали її брати там, палити і нюхати, а потім й у себе на городах розвели "(див. Міфи України. По книзі Георгія Булашева "Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях "(укр). - К. - 2003р., с.286).
В інших легендах
також розповідається про "нечисте" походження тютюну -
наприклад, в Олександрівському повіті вважали, що початок куріння пов'язане з початком
розпивання горілки і походить від того пустельника, якого спокусив на це біс; в
інших же місцях вважали, що чорти заманили селянина, що йде до церкви, в
ліс, подарували йому трубку і навчили курити. Існувала також думка, що тютюн
виріс з тіла тієї блудниці, яка зняла Предтечі голову.
А в легенді з
Чигиринського повіту розповідається, як чорти, щоб відвернути ченця від молитви,
стали його спокушати, підпалив зростаючий поруч дуб. Чернець молитвою поспішив і
знерухомила риса в самому дубі - дуб ріс-ріс і роздавив риса: ось з цієї
бісівської крові, що пролилася на землю, і виріс тютюн (див. Міфи України,
с.286-291).
Тютюн на Україні
здавна називався словом "тютюн", запозиченим безпосередньо з
турецької мови (tutun - тютюн). Від турків ж, мабуть, козаки
запозичили і сам звичай палити трубки, оскільки турки тримали в своїх
руках всю середземноморську торгівлю в 16-17сс. - Самі ж османи, скоріше
за все, дуже швидко перейняли звичку курити люльку безпосередньо у іспанців;
тим більше, що саме паління різних, в тому числі і наркотичних трав для
отримання "кейфа" (тобто насолоди), було здавна притаманне
мусульманським народам - і замість гашишу в кальяні з'явився вже
ароматизований тютюн, що призвів за собою і звичку куріння вже власне
трубки.
Однак самим
цікавим моментом в курінні тютюну є процес його ароматизації -
щоб відбити неприємний тютюновий запах, який, за влучним висловом
українських селян "... горло дере". Для цього існує два основних
способу - ферментація тютюну, що вживаються нині повсюдно як
основний спосіб, і додавання в тютюн сумішей з ароматизованих трав, як,
наприклад, в кальяні. Незаслужено забутий дослідник запорізької козачої
старовини Анатолій Пастернак, великий знавець української народної медицини, в
своїх роботах прийшов до цікавих висновків. Виявляється, що в процесі
ферментації зібраних тютюнових листя той самий махоркових, різкий присмак
тютюну знищується, що приводить до поліпшення смакових якостей тютюну і
тютюнових сумішей. Проте в результаті цього процесу також руйнуються і
корисні для здоров'я речовини - а от концентрація нікотину збільшується
в десятки разів:
"Сіяли тютюн,
який виростав в наших кліматичних умовах, а це, переважно,
махоркове сорту. Застосовували технологію приготування саму найпростішу -
висушували листя ... А це - яблучна, лимонна, щавлева кислоти, різні
ефірні олії, яких в листках махорки цілих півтора відсотка. Серед
них - кемпферол, кверцетин. Фахівці знають: всі ці речовини не тільки
не шкідливі, вони корисні для організму! Наприклад, кемпферол і кверцетин
зміцнюють серцеві м'язи ... "(див. Пастернак А. А тютюн та люлька ... / ж.
"Наука і суспільство" (укр.), 1991р., № 11, с.76).
З найбільш відомих на
Україні махоркових сортів "самосаду" сіяли найчастіше такі як
"Самсон" і "Дюбек". Ось в них-то, щоб відбити махоркових
сморід, і додавали різні запашні трави, звернувшись до досвіду народних
цілителів, знахарів-травників. Пастернак серед інших трав виділяє наступні:
- Материнку (
або материнку лікарську) - в ній містяться тимол та карвакол,
заспокійливі нервову систему, а також терпени, які протидіють хворобам
шлунка;
- Любисток - його "молодиця" (дівчина на виданні) заважала в
тютюн, щоб "... прив'язати до себе козака", а також зберегти його в дорозі;
в ньому містяться фурокумаринів, псорален, бергаптен, що володіють антисептичною і
протипухлинною дією;
- М'яту - її додавали не тільки в курильну суміш, але також і в
суміші для нюхання тютюну; м'ята містить речовини, що позитивно впливають на
тонус, бадьорість, розсудливість, спокій, які сприятливо
вплив на роботу мозку;
- Тірліч (або тирлич жовтий) - як казали старі: "... щоб
руки-ноги не викручуватися ", тобто від ревматичних болів у суглобах;
- Гостролист - попереджуючий хвороби горла, ангіну, запалення ясен,
зміцнюючий емаль зубів (див. Пастернак, с.77, а також: Іванишин Д.С., Катіна
З.Ф., Рибачук І.З., Іванов В.С., Бутенко Л.Т. Лікарські рослини
України. - К. - 1974р., С.101, 128).
Крім вищезазначених
рослин, які мають суто лікарським впливом, в народному середовищі в
курильні суміші додавали також трави, що мають сумнівне з точки зору
практичної медицини значення, але мали велике значення для самих козаків,
за народними віруваннями, у зв'язку з їх специфічної діяльністю.
Вважалося, наприклад, що:
- Для очищення
крові після поранення потрібно палити тернові листя і його сушені квіти;
- Для того, щоб відігнати "чорні думки", курили з тютюном
сушену полин;
- Козаки-"могильники", що несли невсипущу "варту"
(Варту) на степових могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену
тирсу, тобто ковила.
Однією з найбільш
цікавих трав, що вживалися в курильних сумішах, був буркун (або буркун
жовтий), який курили старі рибалки, які перебували в силу свого промислу
довгий час ледве не по пояс у воді. Сушені верхівки з листям і квітами
буркуну (буркуну) містять в собі у великих кількостях речовина кумарин,
володіє протисудомними впливом. Однак те ж саме речовина,
кумарин, пригнічує нервову систему і володіє до того ж ще й наркотичним, а
точніше, галюциногенні, ефектом (див. Губергріц О.Я., Соломченко Н.І.
Лікарські рослини Донбасу. - Донецьк - 1968р., С.71).
Запорізькі козаки, знаючи цей побічний ефект, курили тютюн з домішкою буркуну
після бою, якщо січовик "... не міг забути виду гібнувшего ворога або
вмираючого побратима "(див. Пастернак, с.77). Цікаве підтвердження
цьому знаходимо і на сторінках роману Шолохова "Тихий Дон", коли
донський козак Григорій Мелехов, головний герой оповідання, щоб розвіяти
тугу, курив: "... жменю суміші: сухий буркун і корінці недозрілого
самосаду - "Дюбек" (див. Шолохов М. А. Тихий Дон. -
М. - 1980р., Т.2, с.153).
Українські народні
вірування також донесли до нас перекази про якусь
"Чаклун-траву" - тобто "Чаклун-траву", порошком з
якої запорожці лікують рубані, колоті і різані рани (див. Пастернак,
с.77-78). У знахарськими практиці "характерників", цих запорізьких
чародіїв, за народними переказами та різним "Травник" і
"Зелейнікам" 16-18вв., Вживалися й інші казкові
рослини - наприклад, "розрив-трава", відмикає будь-які замки і
кайдани, "одолень-трава", що допомагає здолати будь-якого ворога, "колір
папороті ", за допомогою якого шукають скарби, у великій кількості
залишені січовиками в своїх запорізьких угіддях. Народні легенди глухо
згадують про корінь тієї самої "одолень-трави", проте невідомо,
яким саме чином його вживали. А от про "Чаклун-траву" є
згадка, що її саме курили, "... щоб шабля не брала" (див.
Пастернак, с.77). З огляду на багато архаїчні елементи, що збереглися в
запорізької середовищі, і дійшли мало не до наших днів з часів
індоєвропейських військових союзів (наприклад, культ вовка-перевертня), можна
припустити, що куріння (або, точніше, воскуріваніе) різних трав,
містять галюциногенні або стимулюючі речовини, входило і в ритуальну
практику січовиків, як до цього подібне мало місце у скандинавських
"Берсерк", а також у ритуальній практиці інших народів. Більше
того, подібна практика підготовки до бою могла мати місце у запорожців ще й
в силу постійної взаємодії з мусульманським світом, протягом століть
використав психотропні речовини (наприклад, опіум і гашиш) в якості
допінгу для своїх воїнів, наприклад, подібні згадки існують про
османських яничарів. Однак що це було за таємне зілля козаків - історія
замовчує. Чи не тут чи корениться одна з розгадок таємниць запорізьких "характерників",
яких, згідно з легендами, "... ні куля, ні шабля не брала"?
Як би там не було, але
рецептура приготування і самі пропорції з трав, додається в курильні
суміші, до наших днів практично не дожила. Єдиним винятком є
збереглися в народі до сих пір рецепти "злого Тютюн" (чверть
полину на три чверті тютюну), і "мішанок", тобто сумішей в рівних
частинах самосаду сорту "Самсон", м'яти та любистку, або в рівних частинах
тютюну і буркуну. А ось грішно курити чи ні - на те є наступна українська
легенда: "... Хто курить, але не плює при цьому, той гріха не робить, але хто
курить і плює, той "пекла" (пекла) не уникне - тому що земля
всім нам мати: ми всі із землі, землею живемо і в землю знову підемо, і того
земля не прийме, хто на неї плює ... "
