Освічені люди завжди високо цінувалися в Запорожжі. Найпроворніші з них ставали військовими писарями і нерідко, як у силу свого знання, так і від природного розуму грали вирішальні ролі серед запорозьких козаків. Найбільший відсоток високо освічених людей давала запорозьким козакам Київська духовна академія. Плоте були осередки освіти і в самому Запорожжі. Це, зокрема, січові, монастирські й церковно — парафіяльні школи.

В січовій школі навчалося від 20 до 80 школярів, серед яких були і дорослі, і діти. Вони вчилися читанню, співів і письма: мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; обирали зі свого середовища двох отаманів — одного для дорослих, другого для дітей, і на власний розсуд або залишали їх на цих посадах, або переобирали після закінчення року.

Головним учителем січової школи був ієромонах — уставник, котрий крім своїх прямих обов’язків наставника виконував і другорядні: дбав про здоров’я хлопчиків, виводив їх при пошестях «на свіжу воду» в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і про всі випадки в школі детально доповідав кошовому отаману.

Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі. Вона виникла разом з його першою церквою близько 1576 р. Тут також навчалися малі і дорослі хлопці та юнаки під керівництвом самарського ієромонаха. Навчальними предметами були грамота, молитви, закон божий і письмо.

Церковно — парафіяльні школи існували майже при всіх парафіяльних церквах запорозького поспільства. Говорячи про рівень освіченості запорозьких козаків, Д. Яворницький наводить такі дані: 1763 року курінні отамани й деякі діди дали в Коші розписку суворо дотримуватись всіх внутрішніх розпорядків: тоді на 13 неписьменних в одному курені виявилося 15 письменних. 1779 року, вже після падіння Січі, коли запорожці присягали російському престолові, то з 69 чоловік, що складали присягу, 37 виявилося освічених, а 32 неосвічених.