На першому Всесвітньому конгресі українців у Києві у 1992 році зазначалося, що за межами Української держави у 64 країнах нашої планети мешкає понад 12 мільйонів українців — майже третина нації. Гнані злою долею, наші земляки тікали від голоду, репресій, руїни до кращого життя. Українці є практично у всіх країнах світу, але компактно вони проживають у Північній та південній Америці, у країнах Європи, а Австралії та Новій Зеландії, у республіках колишнього Радянського Союзу.

Українська діаспора сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції часів ІІ Світової війни. Вона умовно ділиться на східну (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис. жителів українського походження) і західну (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія й Аргентина по 400 тис., Австралія й Франція по 40 тис., Великобританія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження). Частина українців здавна проживає на територіях, які після ІІ Світової війни ввійшли зі склад сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження).

Одже, практично на всіх континентах живуть сьогодні українці, і там, де це було можливо, вони розвивали і розвивають свою культуру, мають середні й вищі навчальні заклади, які забезпечуються підручниками і посібниками.

Західна українська діаспора, а це західні країни Європи, Америка та Австралія, зробила надзвичайно багато для збереження і розвитку національної культури.

Високий рівень політичної і культурної активності української спільноти у західному світі обумовлений кількома важливими чинниками, зокрема тим, що у 2-й половині 40-х років за межами батьківщини опинились сотні тисяч свідомих українців, які брали активну участь у боротьбі за незалежність України. Про переселенців з Західної України після закінчення II Світової війни відомий письменник Улас Самчук писав у своєму публіцистичному дослідженні життя українських громад у західному світі:

«Усе, що було витворено десятиліттями від 1848 року, культурної, політичної т господарської самобутності, покоління вихованців „Просвіти", „Сільского господаря", народних кооперативів, „Рідної школи", Пласту, політичних партій, сотні тисяч інтелігенції перестали існувати. Політики, церковні діячі, спеціалісти, поети, письменники, виховники, редактори, маси активних, фахових, освічених людей залишили землю предків. Як також члени легальних і нелегальних військових формацій — Карпатська січ, УПА, вояки Боровця — Бульби, Галицької дивізії…

Все, що думало і діяло боротьбою, спротивом, нескоримістю, все це відійшло до західного світу, спочатку Європи, а згодом за океан, на всі континенти з перевагою Америки».

Саме ці виходці із західних українських земель стали каталізаторами відродження українського життя у десятках країн західної півкулі. Завдяки їхньому досвіду боротьби протягом XIX–XX століть за український спосіб життя було створено в умовах діаспори масу культурно-освітніх установ, серед яких найвизначнішими стали Наукове Товариство Шевченка, яке підготувало і видало упродовж десятиліть 100 томів «Записок», Український вільний університет та інші вищі навчальні заклади або філіали та кафедри при західноєвропейських, канадських та американських вищіх навчальних закладах; створено десятки музеїв та бібліотек; видана багатотомна «Енциклопедія українознавства»

Величезний вплив на розвиток українства в діаспорі мала і має українська школа, яка у різних формах своєї прожовжує діяти і сьогодні.

До відомих досягнень у виданні української книжки у західному світі належать «Енциклопедія українознавства», видана українською та англійською мовами, «Історія України-Руси» в10 томах та «Історія української літератури» В 5 тамах М.Грушевського, зібрання творів у 20-ти томах І. Франка та у 12 томах Лесі Українки, видання творів Т. Шевченка у 14 томах. Це — громадський, культурний і політичний подвиг українських книговидавців за кордоном.

Значним внеском в розвиток української культури стало видання «Пам’яток історії України», зібраних Митрополитом Андрієм Шептицьким; видання у Браунд-Бруку Українською Православною церквою історії Української Православної Церкви у 13 томах: перевидання спогадів О. Лотоцького «Сторінки минулого» в 4 томах.

Значні досягнення здобуло в західному світі українське письменство. У 50-х роках XX століття українські митці художнього слова західного зарубіжжя об’єднались у письменницьку організацію «Слово». Сьогодні вважається класикою творчість українських митців, зокрема Василя Барки, у. Самчука, І. Багряного, Є. Маланюка, Е. Андієвської, о. Тарнавського, Ю. Тарнавського та інших творців рідної культури за межами батьківщини, носіїв незнищенної української національної ідеї.

Серед найбільших організацій української діаспори — Український державницький фронт (Великобританія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація «Воля».

Політичною організацією, що має тісні зв’язки з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів).

Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через суспільство «Україна», суспільні й культурні організації. Відчутну роль у зміцненні цих зв’язків грає журнал «Українська діаспора», який видається Національною Академією наук України.